Історія ця почалась давно. У нашому місті на розі вулиць двох полум’яних революціонерів Олександри Коллонтай і Павла Дибенка є така собі кав’ярня у підвалі добре збереженого сецесійного дому. Символічне перехрестя цих імен додає якусь енергетику. Мені, ось, чомусь пахне у кав’ярні часником. А Поля крутить своїм «французьким носом» через парфуми «Красная Москва», які використовують у залі для курців замість ароматизатору. А взагалі була ще одна причина, чому ми вибрали цю кав’ярню в один з вітрових понеділків. На дверях підвалу, оббитих звичайною пластмасою, чомусь збереглась клямка у стилі модерн. Ото вже добре була причеплена, ще до Коллонтай, певно, але точно до Дибенка.
І коли берешся за ту клямку, чуєш знайоме скреготіння важких дверей, спускаєшся вузькими сходами вниз, то відразу забуваєш про всі негаразди нагорі. З Полею ми любимо потеревенити геть про все. Її «охвіст» якраз навпроти вікон мого шефа. І якщо він експропріює мій законний вихідний, то ми неодмінно «маякнемо» одна одній і зустрічаємось біля клямки.
Якось добряче «проїхавшись» по «Годині пик» Шустера, Поля запитала мене: «А ти за кого?». Відповідь на пароль виявилась правильною: «За Юлю звичайно, не за тих же імпотентів!». «То ми Тигрюлі?» - сміючись запитала вона. Ось так і була створена нова спільнота. А з часом з’явився спортивний азарт. Хоча без партійних квитків, але засідання ми проводимо регулярно, а деякі протоколи (нетаємні) навіть вивісимо на блозі.
Так що вперед, до перемоги!
Публікації
Немає коментарів:
Дописати коментар