Ніколи не підтримувала позиції: "там, у владі, - всі бовдури (злодії, брехуни тощо...)". Хіба в дитинстві, коли ще слухалась батька:). Не те щоб я вірила, що можновладці бувають "чистими", або воліла закривати на їхні помилки очі. Просто, по-перше, святі - тільки на іконах (хоча і тут Романови пробралися), по-друге, злочини не є такими, поки їх не доведуть в суді, а доти це лише чутки. І головне, хоч і трохи банальне, які ми - такі і вони...
Є в нашому нерозбалованому національними осередками місті така організація - "Союз Українок", яку очолює пані зі Львова. Прекрасно співає, майстриня з вишиванок, Україну любить страшно!!! На Майдані була... Через пару років влаштувалась на роботу у штаб ПР, і не просто так, а першим помічником голови, який всі виступи або починав, або закінчував випадами щодо української мови та інших ніби дорогих серцю союзянки цінностей. А вона продовжувала агітувати і запрошувати на роботу до її шефа (колабористи часто так роблять, щоб самим не сумно було:)) Можливо, щось і щеміло в серці нашої героїні, бо вона недавно влаштувалась на роботу в штаб інший - Нашої України! Хоча найбільш вірогідно, що особливої зміни в координатах не відбулося і різниці вона не відчула. Суть навіть не в назвах та кольорах партій (хоча їхня діаметральність ніби додає певної драматичності), суть у тому, що, як на мене, аморальність наскрізна. Ми показуємо пальцем на Герман, Луценка, Лазаренка..... А всі вони туточки, сусідами "працюють", такі самі як ми, а, може, ми самі? ;)
Але ж кепкувати, критикувати, а часом люто ненавидіти зручніше екранних політиків. Може, це і корисно для психічного здоров'я. Ех, не легка доля політиків! :)
Публікації
Немає коментарів:
Дописати коментар