Дічина з чоловічим іменем (продюсерські раунди)

Після "перевиборів" українського євробачення всі кинулись шукати - хто така Альоша?
Чудове враження справила і її пісня, і голос, що на фоні вторинності і анемічності наших співаків подарувала справжній адреналін. Прикро, що чимало нудаків знову зневажливо пхекає. Мені здається, що ті нудаки-чоловіки, які відсиджують задницю, щоб спустити свою жовч у всесвітню мережу, - це релікти колишнього СРСР з його псевдовеличчю. Їм завжди треба бути першими, надувати щоки. Немала (але й невелика) наша країна з дуже скромними досягненнями, яка важко хекає, доганяючи швидку цивілізацію, чомусь, на їхню думку, повинна бути у числі лідерів всіх спортивних і мистецьких конкурсів, що підживлюють масову свідомість. Просто участь і просто добротна робота їх величність, бачте, не влаштовує. І завжди ліниве невдоволення - ні, це не те, навіть, коли Данилко запалив жирну Європу, теж не те... Ну коли вже буде те? Мені здається, що навіть до нашимх унікумів Кличків вони мають масу претензій. А чому, мовляв, тільки у дванадцятому раунді нокаут, чому не в другому? Оця гіпертрофована "хотєлка" з атрофованою "могєлкою" - це типова свідомість нашого обивателя.
Давайте порадіємо за це запорізьке чудо з іменем Альоша!

Контрпитання: то виходить, що януковичівська влада, давши нам, плебсу, видовище, зібравши з наших телефонів у свою кишеню пару десятків мільйонів, переконує нас у тому, до чого закликала вірити Юля: "Справедливість є!".
Насправді, ідуть запеклі продюсерські раунди. З перемінним успіхом. У мене викликає подив, чому, скажімо, не були в гостях у Савіка на відборі Ліхута і Повалій чи той же Гришко, ініціатори звертання до "свого" Президента. Ймовірно, що там, всередині, вже також почалась битва з лідером, нашадком графа Бенкендорфа, який так уміло міг випалювати гени свободи. І той Єгорка Бенкендорф, що нині з легкої руки Януковича, отрмав портфель головного Кобзаря сучасності (дивовижно абсурдний сценарій - Бекетові і не снилось!!!) ще покаже себе.

Стоп, я, здається, починаю нудити, як ті "ображені" чоловіки, від яких вже навіть імена забирають... Ймовірно, адміністративні таланти єгорків хоч ці сегменти маскультури зроблять більш живими, ніж вони були досі.
Бо все-таки Альоша - це краще, ніж ретроспекція Лазаровича. Україна виграла. Жінки з чоловічим характером відкривають для неї зелене світло!!!

Уряд від коаліції "Ср...": гендерний погляд.

Ну ось - маємо те, що маємо! І одіозним фігурам знайшлось місце, і великим п-р-р-р-офесіоналам!
І жодної жінки.
Ліквідована і українська мова - бо вона, бачте, теж жіночого роду. То тепер будемо мати ЯЗЫК від другої особи держави, яку вже охрестили Дапашліви.Втім, який там язик, мова у його виконанні - це скоріше унісекс. І ми тепер маємо його слухати?..
Коли йшла з уряду Денісова, то сказала, що забирає з собою мінімум, передусім словник української мови. І дійсно - ця кримчанка ВЧИЛА МОВУ (і хай там ура-патріоти кричать, що недовивчила!). А тепер мову не вчитимуть, її калічитимуть і ґвалтуватимуть. Низький поклін за це Ющенкові.
Але оптимізмом віє від того, що Денісова все-таки забрала свій словник - він їй ще пригодиться? Чи скоро? - "ось де заковика!".

Хоровод шевченківських лауреатів

Вчора президент мав 2-хвилинну промову в Каневі, але все ж умудрився зробити помилки. Куди дивиться Герман? А помилки ж то знакові по-фрейдівськи. Якщо Шевченко, люд оберігаючи, хотів "на сторожі поставити слово", то Яник, що "для людей", вирішив поставити слово "в сторонІ", і в кОлі". А що ж - правильно, щоб регіонали не шпортались за всякі там слова.
ПисЯтелі вже й так стали в кОло і готові водити гаївки, а якщо треба - і "хороводы", Пагутяк он, чули?, вважає символічним (!) отримання премії на могилі... (на тій самій, де колись сомоспалювався Гірняк!). Невже і донька Костенко не гидує брати урізану премію, щоб жити "скромно", беручи приклад з Шевченка, як вчить великий Яник?
Чим Вам не януковичівське кОло? Хай дякують, що поки ще слово не "НА КОЛІ"!..

Реабілітоване прізвище

Прийшла дівчинка-старшокласниця. Юля. Але довго і вперто не хотіла називати своє прізвище. Та для бланку треба ж... І раптом - розплакалась. І такими гіркими були її слізки!.. Виявляється - прізвище її "Тимошенко". І за це прізвище травлять її у школі. І остання крапля - взуття на ремонт не захотіли прийняти!.. Гладила цю дівчинку по волоссі і думала: нічого, може, тепер взуття вже приймуть. Для когось це прізвище вже реабілітоване.
Чи надовго? Тільки добре було би, якби від цього прізвища плакали не синьоокі дівчатка, а чиновники з синьопрапорної партії.

Це солодке слово "опозиція"!

Проголосували. Світ стає нецікавий. Всі прогнози і прорахунки підтверджуються, навіть кількість голосів. Влада без Юлі - влада безлика. Щонайменше.
Зате опозиція!..
Так що гендерний опір продовжується.
А сьогодні я просто хочу сказати "Дякую, Юля!"
Я далека від ідеалізації цієї пані, теж могла би перераховувати сумнівні рішення і нелогічні вчинки. Проте - з Юлею Україна була РІДНІШОЮ. Вона таки показала чоловікам, що таке невсипуща праця. Кажуть, про якісь там дивіденди... Але хіба є ціна за такий шалений ритм життя, який тримала вона щодня, за ту чорну енергію, яка щодня руйнувала її ауру? Ніякі дивіденди - слава, багатство, успіх -не варті життя. І Юля таки дійсно поклала життя на цю бісову державну машину, яка все ламається і ламається. Юля ніколи не жаліла себе - жоден чоловік не може у цьому прирівнятись до неї.
Дякую Юлі за те, що вона вивчила мою мову і не зрадила їй. Адже це був найбільш переконливий сигнал суспільству - починається інша Україна. Дякую навіть за ті помилки, які вона допускає, вони для мене милі і симпатичні. (А от Азарова слухати просто НЕ МОЖУ, від голосу його, його мови - НУДОТА, і не буду я його слухати, в цьому я певна).
Дякую Юлі за її усмішки, за дитячий сміх, бо це було так просто і зрозуміло - для мене...
Дякую за плаття, чудовий смак. Всі жінки-політики кинулись наслідувати Юлю, але найважливіше в цьому не гроші, а власне смак. Хай Європа вчиться, як повинен виглядати політик!
Дякую, Юля. І пробач за те тавро недовіри, яке поставив на Тебе нікчема Ющенко, а далі продовжують роздмухувати "великі національні мислителі".
Важко. Але цього не вдалось уникнути нікому, хто дійсно ХОЧЕ і МОЖЕ щось зробити для України.
Тому сьогодні не такий вже сумний день. Будьмо!

Голос з унітазу

Вилазьмо!
Гендерний опір продовжується.
За Юлю! За Україну!

Що думаєш?
Команда Януковича якщо чогось і навчилась, то ледь-ледь-ледь... Все те саме. Хоч при владі (2004), хоч в опозиції після кризи (2009) - результат однаковий. Армія манкуртів не змінилась.

Щодо Юлі, то версій, хто забезпечив ті ледь-ледь, - чимало.
- Ющенко;
- інтелігенти (гнилі);
- львів'яни, які відсиділись вдома в кращих традиціях української ментальності.

Але є ще одна причина - стать. Була би Юля чоловіком у штанах, то три проценти недовірливих, переляканих і заздрісних просто розтопився б.

Тому висновок один: ГЕНДЕРНИЙ ОПІР ПРОДОВЖУЄТЬСЯ!

Оксана Забужко-Противсіх

- Чула новину? Оксана Забужко вийшла заміж!
- Правда? За кого?
- За кандидата в президенти Василя Противсіх!
- Тю! Жовта преса?
- Правда! Почитай її інтерв'ю. Воркують, як голубки. Слово в слово, душа в душу: Ми - Противсіх.
- Це з тим мужиком з залізними зубами? Та вона ж феміністка!
- То лиш маска туги за хлопом. До того ж заздрість до будь-якої "баби", яка має вищі каблуки.
- Вона ж з тих, хто претендує на "совість нації"?
- Ця совість виглядає так: мої руки ні за кого не голосували. Гарна теза для агітації за Януковича.
- Це вже я десь читала... "Чисті руки" Степана з "Боярині" Лесі Українки. Правда?
- В точку. Ну, вона ж Стефанівна. Яблуко від яблуні далеко не падає.

Мадера за "Бандеру"

- Офіціант! Мадерки нам, будь ласка, масандрівської!
- Що це ви розгулялись? Є привід?
- Мадеру за Бандеру!
- Щось я таких тостів не чув у нас. То всерйоз?
- Бог з ним, з Бандерою! Земля йому пухом.
- Буль-буль-буль...
- А як тоді розуміти? Ви обидві такі усміхнені сьогодні.
- Не до сміху, Барт! Оце вже точно не до сміху!
- Ну тоді поминки у вас, чи що?
- Оце вже ближче.
- Барт, любий Барт, тобі нема рівних у боліунг-клубі. А газети ти хоч коли-небудь читаєш? Що таке інтернет - знаєш?
- Тьху! То ви про це все... "Український поет Чехов", "львів'яни - геноцид нації", "Однокамерник. ру"?
- Ти подивись, у курсі...
- А про групу "За Донбас" чув...
- Це ті, кого виносимо після трьох ночі, чи не вгадав?
- Ні, Барт, не вгадав, на цей раз... Це ті, що за Бандеру разом з Ющенком, за ОУН-УПА, великі патріоти, Україну вже так люблять, що в обіймах її...
- Ну?
- Що - ну! Це все одне й те саме. І ті, що за Бандеру, і ті що за "феню". Бо грають вони вже в одну гру.
- Правда?
- Вип'ємо.
- Чік-чік!
- Шкода вас, дєвочки...
- Кинь, Барт! Не треба. Все на краще. Карти викладено на стіл.
- Та й за кого там шкодувати?
- Себе жалко, Геня. Себе. Якщо ці Яники-бандерівці за ніс дурнів водять, то значить і мене серед них закрутить.
- Не без того, але ж не емігрувати, як той написав в "Українській правді"...
- Емігрувати? Чорта з два! Вигравати! Ти думаєш тільки ми з тобою такі? Тільки одне - ВИ-ГРА-ВА-ТИ!
- Барт, почекай! А ти стійкий олов'яний солдатик?
- Я? Ну, ще ніхто не жалівся...
- За Юлю?
- А що - є інший вибір?
- Молоток, Барт!
- Ще мадерки?
- І мадери, і еклери.
- Лиш би завтра - без бандери.

Український нарцисизм

Дожили ми, слава Богу, що маємо політиків-українців, справжніх українців! Зверніть увагу, Великі патріоти, вчителі нації, напередодні другого туру виборів що кажуть? Моя хата скраю... Хтось там хвалив одного за патріотизм, другого за порядність, третього за державомислення... Де воно? Якщо не я, то хай все пропаде пропадом! Лиш би самому дорватись до влади, хоч маленької...
Фраза "НІ ЗА КОГО" зрозуміла будь-якій кухарці чи Івану-сторожу: це означає "ЗА ЯНУКОВИЧА". Ось так на наших очах так звані "лідери нації" продають МАйдан. І вже готові могорич запити. І якщо ми погодимось з ними, то ми таки дійсно бидло.

Тігіпко Колобок

Менопауза після виборів. Найбільш гонорові зараз ті, хто голосував за Тігіпка. Вони себе числять переможцями. А людська природа така, що - хочеться бути переможцями. Тепер всі тігіпкомани ходять з задертими носами, ловлять "пуки" від свого обранця і помаленьку дрейфують у бік Януковича.
Але, хлопчики і дівчатка, не поспішайте! Хочете, я вам казку розповім на ніч про колобкА-ТігіпкА!
Про себе він співає таку пісеньку, але чомусь навіть дошкульні журналісти її вам не озвучують.
Слова там приблизно такі:
- Я від Ющенка втік, коли він мене просив у нього віце-прем'єром залишитись!
- Я від Януковича втік, коли штаб його очолював, а тут Помаранчева революція почалась!
- Я від Юлі втік, коли став у неї радником.
Нарешті останнє:
- І від тебе, наївний електорат, втечу!!!
Котись-котись, Колобок, ще кілька разів обхитруєш довірливих, але врешті Лисичка-сестричка на ім'я "ЦВК" таки з'їсть весь твій круглобокий, рум'яний і духмяний рейтинг. Бо, як кажуть, обманом світ пройдеш, та назад не вернешся. Але то буде пізніше!..
А зараз - гарного маємо Колобка? Помахайте йому ручкою, бо він уже намилився мільярди здобувати у свою кишеньку під вашим гордо задертим носом.

Забужко і малороси

У кожного своє уявлення про малоросів. А для мене сьогодні - це Оксана Забужко. Кажуть, українець - це той, хто інфікований мрією про Україну, ймовірно, нездійсненну, - велику і прекрасну, як Атлантида. А ще - він буде щось робити для того, щоб шукати цю Україну на мапі, рухатись до неї, як колись лицарі шукали незбагненний Грааль. 

А малороси - це ті, хто готові змиритись з сурогатом, фальшю, лиш би елементи українськості мерехтіли де-не-де. Таким президентом-фантомом був для України Ющенко, який надовго зіпсував імідж України, що був високо піднятий Помаранчевою революцією. Скажете - це його заслуга? Ні, це був якраз той рух до України-Атлантиди. Але сіли ми в калошу з таким стерничим. І що тепер? Малороси кричать, що хай в калоші, але все одно з ним треба плисти далі. Бо, бачте, хоч українська мова в нього погана, зате з діда-прадіда, і Москву вже д-у-у-у-же не любить. Боже, як мало їм треба!..

Коли це говорить якийсь вуличний апофігіст, я просто прикриваю ніс. Але коли таку ж позицію і тією самою лексикою висловлює пані, що претендує на звання Першого письмовця України, то... Прочитала її блог, але навіть репліки там залишити не можна, отож і відкрила свою призабуту Тигрюлю.

Мушу з жалем констатувати, що в особі Забужко спостергіємо психокомплес шістдесятництва - заляканість, а з ним і нахабна певність, що вони - месії, володарі особливо "української" істини. Почала читати її останній роман "Музей покинутих секретів". І знову те ж відчуття - текст написаний глибоко закомплексованою людиною. Особливо соромно мені за зверхність і зневагу до російськомовних українців, яку в унісон засвідчують Забужко і Ющенко. Чи може щось бути доброго, коли ця ненависть перекошує обличчя тих, хто претендує на лідерство? Чи можна засуджувати людину, що вона розмовляє тією мовою, якою їй мама співала колискову? Чи можна крутити ніс на вимову тих, хто чесно намагався вивчити цю мову, не задля Ющенка чи Забужко - а задля тієї Атлантиди, гени якої раптом відкриваються?

Завжди обороняла Забужко від її масових нападників, але тепер вони можуть бути втішені: вони разом на президентських виборах скажуть "Так" людині, що, як каже Забужко, не вміє підбирати кадри і т. д. і т. п. А які ще є зобовязання у Президента, як не ті, що називає Забужко як дріб'язок?

Ось приклад застою мислення! Ось приклад бездарної реалізації мрії, яка дуже нагадує постреволюційні 20-ті роки! Закритись у звихненій злобі з намальованим власноруч німбом - такий шлях вони пропонують у завтрашній день!

І якби ще мої друзі не говорили мені, як виступає Забужко за кордоном - вона безпардонно обпльовує Україну, називаючи її зневажливо "ця країна", "ця бездарна країна". Але напередодні виборів письменниця вирішила показати свій "скромний", але неприховано дидактичний патріотизм.

Але у відповідь я скажу їй - "ні". Україна, це правда, не вміє добре говорити українською мовою, і не буде вміти. Але це не трагедія. Головне, не перетворитись в малороса, який пишається своєю українськістю, але мало-мислячий, мало-бажаючий, завжди готовий змиритись з псевдоУкраїною, псевдодемократією, псевдомрією. 

Прощай, Україно малоросів, прощайте, Забужко і Андрухович, які голосуватимуть тільки задля того, щоб насолити якомусь міфічно-роздмуханому кремлеві. Ваш час невблаганно добігає своє останнє коло. А я буду з тими, хто - хай через хащі, хай через помилки, хай через розчарування - але буде йти далі вперед, до іншої України.